Людина, що сміється

«Людина, що сміється» Віктора Гюґо — класична художня література про трагедію людської долі, соціальну несправедливість і силу внутрішньої гідності. Роман поєднує драму, філософські роздуми та гостру критику суспільства. Це одна з найпроникливіших історій Гюґо, де особиста трагедія героя стає символом моральної потворності цілої епохи.

У дитинстві злочинці спотворили Гуїнпленове обличчя, вирізавши на ньому вічний усміх. Його вада викликає ажіотаж у натовпу, який не може побачити за цією жахливою рисою насправді благородне серце, спрагле любові й справедливості. Поруч із хлопцем — сліпа Дея, що відчуває в ньому не потвору, а душу.

Через історію Гуїнплена Гюґо доносить глибоку гнилизну суспільства, де сміх і сльози міняються місцями, а справжня потворність — не на обличчі, а в серцях тих, хто судить.