Плачь, сестра, смейся

«Плач, сестро, смійся» — це книжка про пошук втраченого сестринства і дослідження персональних змін. А ще це спроба молодої цивільної жінки зафіксувати зникоме, сказати «я тут була» і зробити те єдине, що вміє найкраще, — надати чуттєвому досвіду слова і ваги у новій реальності. «Я хотіла, аби жіночий голос був почутий, і що найголовніше, аби «приватне та чуттєве» не маркувалося як щось другорядне чи неважливе», — Віолетта Кім. Книга має на меті вибудувати місток між жінками там, де їхній досвід різниться, а там, де він збігається — відчути спільність і видихнути «я не сама». А ще вона цінна тим, що дає можливість кожній усвідомити важливість і силу приватних історій, а також зафіксувати власну історію як персональну відповідь історичному часу. «Плач, сестро, смійся» — це збірка есеїв та глибинних інтервю про жіночу чуттєвість і зміну приватного простору під час великої війни. Це своєрідний публічний щоденник групової травми, що рефлексує над темами вразливості, тілесності, сексуальності, материнства, смерті, сорому та провини, самотності, стосунків, кризи ідентичності, життя і снів. Це книжка про червону помаду, сукню і те, як найдрібніший твій прояв лишає насічку на стіні — «почуйте мене, я тут є!». Вона складається з 16 авторських есе та уривків з глибинних інтервю з 23 жінками. «Я не беруся сказати, що змогла створити універсальний емоційний портрет жінки на тлі великої війни. Та мовлячи словами Оксани Забужко, я уявляю цю книгу своєрідною контурною картою. Я хочу лишити позначки крейдою, що тут є стежка — ще мало досліджена, ледь помітна, але дуже важлива. І вона чекає, коли нею простуватимуть інші», — Віолетта Кім.