Старе гніздо й молоді птахи. Василь Мова. Ще одну сторінку

Чи можна зберегти себе, нехтуючи власними традиціями й цінностями? У цій драмі розповідається історія Пилипа Загреби, полковника Війська Чорноморського, який намагається зберегти свою родину та господарство в умовах світу, що змінюється. Його діти не хочуть жити за його правилами: доньки прагнуть шлюбів, яких він не схвалює, а сини займаються бозна-чим. Водночас сам Загреба вже давно відстав від життя, зосереджений лише на спогадах про молодість. Проте він прагне знайти баланс, зберегти споконвічні традиції та принципи, попри розпад військово-патріархального ладу, русифікацію й колонізаторську політику російської імперії. Роман порушує важливе питання про те, чи можна зберегти власну ідентичність у часи глобальних змін і чи варто миритися з чужим, аби зберегти себе. Твір, написаний наприкінці XIX століття (приблизно у 1883 році), був опублікований лише після смерті Василя Мови в 1907 році. Чому варто прочитати книжку Старе гніздо й молоді птахи? Роман у діалогах, написаний наприкінці XIX століття (близько 1883 року, за листами Олександра Кониського) вперше вийшла друком в літературно-науковому віснику у 1907 році. Ілюструє життя та побут кубанських козаків 1850-х років. Твір має глибоке соціальне спрямування (зокрема, епізод, що стосується продажного судочинства) й посилається на особистий досвід автора, якого він набув, обіймаючи різні посади у судовій системі. Інсценізований у Києві в 1911 році першим українським стаціонарним театром імені Миколи Садовського. Передрук майже забутого твору з незначними виправленнями. Сподобається шанувальникам творчості Василя Шкляра, а також журналів Локальна історія №8. Слобожанщина і Локальна історія №9. Постаті.