Із селян у французи: творення модерної нації

Про книжку «із селян у французи: творення модерної нації» юджина вебера Сьогодні багато хто сприймає як очевидне, що сучасним уявленням про націю ми завдячуємо Французькій революції кінця XVIII століття. Декларація прав людини, революційні конституції та радикальні реформи створили нову, модерну спільноту. Але чи охоплювала вона всіх французів? У праці «Із селян у французи» Юджин Вебер всебічно аналізує надзвичайно строкату мозаїку Франції та французького селянства ХІХ століття. Попри всі зміни, що їх принесла революція, ще впродовж цілого століття мільйони селян не розмовляли французькою, не вважали себе французами, не приймали французьке військо за своє, а саме поняття «Франція» мало що для них значило. Як же із цього калейдоскопу на початок ХХ століття таки постала модерна французька нація, що змогла пройти випробування Великою війною 1914–1918 років? Відповідь ви знайдете на сторінках цієї книжки. Про автора Юджин Вебер (1925–2007) — історик, колишній декан Коледжу грамоти й науки Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. У своїх працях писав про французьку культуру і політику XIX та XX століть, витоки Голокосту, фашизм та антисемітизм. Книжки і статті Юджина Вебера перекладено багатьма мовами. Книжки на схожу тематику «Після війни. Історія Європи від 1945 року», Тоні Джадт, «Наш Формат», 2020 рік «Самознищення Європи: імміграція, ідентичність, іслам», Дуґлас Мюррей, «Наш Формат», 2024 рік Цитати з книжки: Революція принесла з собою концепцію національної єдності як невід’ємного та об’єднавчого на всіх рівнях ідеалу, і цей ідеал єдності породив занепокоєння щодо його недоліків. Різноманіття почало сприйматися як недосконалість, несправедливість, невдача, щось, що слід зауважити й виправити. Справді, існує багато свідчень на користь того, що значні частини Франції ХІХ століття заселяли дикуни. Луї Шевальє показав, як у середині ХІХ століття ярлик classe laborieuse, classe dangereus (із фр. працелюбний клас, небезпечний клас) поступово приклеївся до міської бідноти. Але так само легко і протягом більш тривалого періоду його можна застосувати до певних прошарків населення сільського — теж дивного й малозрозумілого, теж працьовитого, хоча, можливо, й менш небезпечного завдяки своїй розпорошеності. Цивілізація — ось чого бракувало селянам. У 1850 році Закон Грамона, який прирівнював жорстоке поводження з домашніми тваринами до легкого злочину, був натхненний бажанням «цивілізувати народ» та дітей. У 1850-ті роки ніколи не вагалися, висловлюючись із цього приводу. Священник із Босу відчував, що найбільше його парафіянам потрібно цивілізуватися. У Верхній Луарі човнярі річки Альє показували подиву гідний «ступінь цивілізованості» завдяки тому, що зустрічали «більш цивілізовані нації» на своєму шляху до Парижа. Так само як жителі Сен-Дідьє, торгові стосунки котрих із Сент-Етьєном сприяли «більшій цивілізації». У Морвані, навпаки, путівник 1857 року зазначав, що сільської місцевості «ледь торкнулася цивілізація»; військові інспекції виявили схожий стан речей також у Лоті та Авероні.