Та сама курява дороги. Василь Слапчук. Український пріоритет

У дитинстві ми бавимося пазлами. Якщо жоден із картонних клаптиків не загубився, в результаті отримуємо яскраву ілюстрацію. У дорослому ж віці ми й пазли складаємо дорослі: кількість клаптиків _ невідома, форма _ так само, на який малюнок орієнтуватись _ знаємо не завжди. Тож хтось примудряється зі своїх персональних пазлів й у шістдесят років інфантильно складати кадр із якогось мультфільму. А хтось, розпорядившись часом мудріше, отримує в результаті маніпуляцій із пазлами ілюстрацію _ пару космічних ком із кругленькими елементами взаємопроникнення, допасованих одна до одної, _ інь і янь, що їх зображено на обкладинці нового роману Василя Слапчука. Та сама курява дороги _ роман-гра, суміш прихованих цитат. Колись у цей найбільш постмодерністський Слапчуковий твір літературознавці із задоволенням занурять свої професійні скальпелі _ у цей найбільш неоднозначний та дражливий твір. Настільки неоднозначний і дражливий, що, читаючи його, я згадував слова Євгена Барана про необовязковість Диких квітів. Згадував, оскільки роман-гра Та сама курява дороги надто вже контрастує з іншим _ обовязковим _ Слапчуковим романом-життям Книга забуття, де творення художнього тексту відбувається на території реального життя й реальної смерті _ там, де будь-який літературознавчий скальпель можна зламати об сувору правду людського буття.