Діти вулиці

Покататися човном по Тибру — дитяча мрія Чубатого. Тож роздобувши трохи грошенят, він винаймає човника і з друзяками розкошує на середводді. Раптом у вирі він бачить ластівку, яка не може випростатися і скоро потоне. Підліток відчайдушно кидається у воду, пливе до пташки, аби її врятувати. Минають роки, Чубатий дорослішає, наміряється пошлюбитися, однак потрапляє до в’язниці. По виході з неї життя йому бачиться геть інакше. Як він чинитиме, коли в бистрині Тибру тонутиме його приятель? Чи кинеться стрімголов на порятунок, чи вирішить пройти повз? Роман «Діти вулиці» (1955) італійського кінорежисера П. П. Пазоліні одразу по виході здобув визнання і розлетівся 100-тисячним тиражем. А за кілька місяців автора звинуватили в поширенні порнографії та розпочали кримінальне провадження. Сам кінорежисер зауважував, що його персонажі «цінують почуття честі, відданості, геройства заради геройства, чуттєвості». Вулична шпана, шибеники, босота, ватага відчайдухів, бешкетників, жохів і шибайголів, а ще халамидники, розбишаки й голопузьки — ось хто ці хлопці із нижчих прошарків населення розгромлених війною передмість і околиць величного Рима; вони збирають брухт, цуплять що трапиться, махлюють в картярські ігри на вулицях, навідують повій та інколи продаються й самі.