Борис, Бабетте і купа скелетів

Хлопчик на ім’я Борис завжди мріяв про домашню тваринку, та його батьки і чути про таке не хочуть. Однак Борисова сусідка надовго їде з міста і просить його приглянути за Бабетте – своїм звірком. Хіба не чудова нагода втілити свою мрію? Тож Борис радо погоджується, але розуміє, що йому доведеться добре ховати тваринку від мами й тата. Проте коли Бабетте оселяється в його кімнаті, стає зрозуміло, що все буде набагато складніше, ніж гадав собі хлопчик. Адже Бабетте розмовляє, ходить на двох лапах, дивиться телевізор і любить усе страшне. Чи зможе Борис впоратися з цим незвичайним викликом? Проте це історія не настільки лінійна, як може здатися з сюжетної анотації. Вона набагато глибша. Тут порушена тема самоідентифікації. Упродовж усієї історії Бабетте намагається розібратися у тому, хто вона така є, який звір, про якого нема жодної інформації. Шукати відповіді на питання їй допомагають Борис і його друзі, а також дідусь хлопчика. Дідусь темношкірий емігрант, який опинився у Німеччині у 70-х роках, і він радо ділиться своїм досвідом з Бабетте і розповідає, як реагували колись на нього – витріщалися, лаялися і навіть плювалися. Це було огидно, зовсім непросто, але він вистояв. Його врятувала щира любов і підтримка. Ця книжка стане у пригоді тим, хто прагне лагідно спонукати дитину до питань самоідентифікації та навіть соціальної несправедливості.