Валізи

Це роман без слів про біженців. Чи можна передати словами змішані почуття, тугу, біль, невимовний смуток, крики душі, волаючу несправедливість світу? Бути вимушеним біженцем зі своєї країни — це гірка доля. Можна вирішити залишитися на чужині та намагатися виживати. Можна робити все можливе, щоб повернутися. Можна спробувати побудувати нове життя, можна виживати серед собі подібних. Але в будь-якому разі біженець у глибині душі постійно почувається пасажиром, який притулився у кутку на незнайомому галасливому вокзалі. Поруч із ним валіза, в якій зібрані найдорожчі та необхідні для душі речі, нагадування про минуле життя. І ніби чекаєш на поїзд. Але зовсім не знаєш, коли він прийде, це від тебе не залежить. Не знаєш, в який бік вирушить цей міфічний поїзд, і чи поїде. Втім, ні. Ти можеш пришвидшити прибуття твого поїзда. Ти можеш щодня робити все можливе і навіть неможливе, щоб твій поїзд обов'язково привіз тебе до рідного дому. Туди, де на тебе чекають рідні люди.