Пливе човен. Ганзенко Олексій. Фенікс

Незатишного осіннього дня далекого 1914-го молодий і безмежно шляхетний герой роману вирушив на війну. Через 100 років — гарячого літа 2014-го, на війну вирушає його правнук. Кожному чоловікові випадає на життя своя війна, важливо встановити, твоя вона чи не твоя, і вже якщо твоя. Крізь товщу років і десятиліть, через сотні й тисячі кілометрів, від предка до нащадка, часом невидимим і незбагненним чином, передається невигубний ген, вічний код, унікальний пароль. Немов дощова краплина в мертвій пустелі, цей код будить до життя роками приспане, майже мертве, ні — майже вбите зерно українства, воно проростає, й чоловік рушає на свою війну, й виконує своє призначення. Короткий спалах визвольних змагань початку ХХ ст., болючі пошуки свого місця в часі Другої світової, вбивчий пошук своєї війни на буремному Донбасі 2014-го й мізерна надія, що остання краплина життя розбудить до життя нове зерно. Ще не все втрачено, життя триває, надія залишається, човен пливе.