Мова Львова, або коли й батяри говорили

Вивчення лексичного складу кожної мови є не тільки цікавим для фахівців та широкого загалу, а й важливим для суспільства, оскільки вказує на здатність мови творити нове, виявляє її потенціал та значущість для народу.
Авторка повертає із забуття ще одну частину нашого мовного багатства, описуючи лексику західноукраїнського варіанта літературної мови міжвоєнного періоду, який склався на той час на Галичині та, зокрема у її центрі – місті Львові. Цей діалект був живим, повноцінним та багатофункціональним.
У книжці виокремлено соціальні діалекти, що функціонували у Львові міжвоєнного періоду, зокрема жаргони школярів і спортовців. Особливу увагу приділено балаку, що став мовною особливістю субкультури батярів, яка в 20–30-х рр. ХХ ст. набула найбільшого розквіту.
Також проілюстровано специфіку радянської політики в мовній сфері, яка була спрямована на обмеження у вжитку західноукраїнської лексики з метою штучного зближення української мови з російською. Показано, як сучасні письменники, прагнучи усунути наслідки політики русифікації, актуалізують західноукраїнську лексику, що збагачує лексичний склад загальнонародної мови.
Видання розраховане на широке коло читачів — філологів, істориків, етнографів та всіх тих, хто цікавиться історією формування української літературної мови та її розмаїттям.