Живопис. Яхилевич Михаил. Дух і літера

На Близькому Сході багато фарб і багато пристрастей, тут легко заплутатися в метафорах і втратити себе, тут можна скотитися до жахливої еклектики, намагаючись транслювати в живопис різноголосицю, перенасичений розпечений світ — море і пустеля, страхи і надії, віра і розчарування. Тутешнє мистецтво, ізраїльське, вимагає простоти і ясності — форм, сюжетів, пластики. Яхилевич не будує багатозначні фейк-конструкції, не грає на публіку, яка повинна зчитувати і долучатися, розгадувати ребуси. Він орієнтується на почуття і уникає банальностей. Тому пейзажі — мінімалістичні, скроєні з найпростіших «форм» і передають універсальні емоції. Всі його сюжети мають відношення до реальності, вони її відображають, переказують — але без зайвих слів. Живопис не заважає сюжетом, а сюжет допомагає живопису рафініруватися, світло і колір проявляються у всій своїй силі і самодостатності…