Зелена карпатська зошит. Сентиментальні історії. М.М. Черненко

Книга оповідань Маргарити Черненко — нова грань таланту поета і тонкого художника. «Кожен пише, як він дихає…» У прозі Маргарити Черненко все дихає любов’ю. Коло любові щільне і прозоре водночас, ажурне, як візерунок на бабусиному в’язанні, і міцне, як мармур на надгробному пам’ятнику. Народження і смерті, побачення і розставання, радість і біль… «З власної долі» витягує Маргарита Черненко ниточку, а пам’ять зношує залізні черевики, кружляє, то забігаючи вперед, то зазирає у витоки ліричного «я». Дитяча закоханість, старовинний бабусин годинник, сходи на Ірининській вулиці, будинок у Михайлівському провулку… Хвилі Пам’яті викидають то на острів Кіпр — місце народження Афродіти, то в карпатське село, то в Кропивницький — батьківщину улюбленого поета. У коло любові залучені старовинні вулички Києва і сільські пейзажі, морські далі і гірські стежки, струмені переливаючихся одна в одну російської та української мов, рядки пісень Окуджави і віршів Тарковського, і обличчя, обличчя, обличчя… Блакитноокий майор маминої таємниці, синьоокий льотчик нездійсненної родини, короткі зустрічі, випадкові погляди, рідні й кохані, ближні і дальні. Усі, хто утворює магічне коло, що захищає від ентропії її художній світ. Світ оповідань Маргарити Черненко — яскравий, повнокровний, багатобарвний, світ сяючих сонячних променів і теплого літнього дощу. Світ добре скроєних чоловіків і жінок, незвичайних, помітних, подібних до богинь, люблячих і коханих, дотиків і обіймів, злетів і… неспівпадінь. Атмосфері любові акомпанує водна стихія, супроводжує її і підтримує від народження до загибелі — річка, озеро, океан, потоки дощу… і сліз. Форма оповідань збігається з уявленням автора про гармонію світу. Ритмічні та смислові паузи потоку свідомості, химерного кружляння Пам’яті несуть емоційне навантаження, встановлюють особливі зв’язки між непорівнянними подіями, містично зближують несумісне. Читаючий прозу Маргарити Черненко, слідуючи за автором, неодмінно втягнеться в коло пригадувань, впізнавань, подорожей на острів Любові, увійде в її світ і залишиться своїм у цьому трепетному просторі, що апелює до давньогрецького міфу. Всесвіт Маргарити Черненко гармонійний, незважаючи на втрати і біль. Надія і відчуття щастя життя, зв’язку з природою, людського спілкування, розуміння і прощення — незнищенні в ньому.