Слідуй за розбитим черепом: історія еволюції скелету. Леонід Горобець. Віхола

Якщо вам здається, що якийсь орган зявився в процесі еволюції нізвідки, то вам здається. Або снитися. Ніщо нізвідки не береться. Ті, як збудовані ми з вами, ваша домашня кішка чи щебетлива пташка за вікном, до найменшої кісточки є результатом мільйонів років еволюції. Про все це у своїй книжці Слідуй за розбитим черепом. Історія еволюції скелета розповідає науковець Леонід Горобець. Він скрупульозно простежує, як змінювалися скелет і кістки, пояснюючи на динозаврів, людей і навіть рибах, як працювала всі ці роки еволюція. Що таке ген їжачок сонік, навіщо жаб відмовлятися від ребер і чому крокодиляче мясо на смак нагадує курятину? Чому очі розміщені на голові, а не, скажімо, на руках та чи справді кінцівки - то колишні плавці? Яка риба за швидкістю може обігнати гепарда та який палець довелося б ампутувати, якби ми пересувалися, як рептилії? Чому восьминоги, попри великий мозок, часом бувають тупіші, ніж бджоли, і що спільного у акул з літаками? Автор книжки відповідає на ці й інші питання, водночас пояснюючи, чим внутрішній скелет крутіший за зовнішній і як відрізнити колегу від рептилоїда. Леонід Горобець - доктор біологічних наук, працює у палеонтологічному відділі Національного науково-природничого музею НАН України. Викладає у школі Майбутні - IWonder. Веде блог Стромата, у якому по клаптику розповідає про життя, Всесвіт і взагалі. Захоплюється текстами німецьких мислителів - Канта, Юнга, Вітгенштайна та Фрома. Найбільш істотним є вплив Ґете, з-поміж численних інтересів якого була анатомія та цитатами якого всіяні сторінки книжки Леоніда.