Жива вощина

Укотре відкриваєш для себе нову Любов Гонтарук і розкошуєш її незбагненним і довершеним поетичним словом. Словом, по вінці наповненим сонячною вологою, яку спиваєш і смакуєш, як колись у дитинстві пахучий липовий чай кольору живої вощини. «Чому сьогодні колір той причалив? А чай дитинства — кращий із напоїв, І що із серцем він моім накоїв? Усе по колу тре земля вощину...»,— запитуєш і знаходиш відповідь в поезіях п. Люби, які об'єднані у розділи «Відкриваю осінь», «Євхаристія», «Розмова з морем», «Магія Афін», «Спопеліле листя», «Новий зошит», «На роздоріжжі», «Без жалю», «Київські етюди», а також поеми «Пулюй», «Вісті теледальні», «Відкриваю колір».