Те, що видно звідси

Сельмі втретє наснився окапі. Мешканці Вестервальду вже знають, що цей сон віщує смерть. Тому вони відчайдушно уникають людей, тварин, руху. Пишуть розлогі листи про «завжди» й «ніколи». Наповнюють свої життя правдивістю, бо помирати з прихованою правдою в тілі надзвичайно боляче. Відтак оптик, який десятки років тримав своє кохання до Сельми у таємниці, вирішує дати волю почуттям. Мати Луїзи, Астрід, шукає спосіб розлучитися з її батьком. Вона не кохає власника кафе-морозива, з яким закрутила роман, але й Петера теж більше не кохає. Та ніхто з них не помре цього разу. І смерть, що станеться, не розб’є їхні серця так сильно, як серце Луїзи, онуки Сельми...«Те, що видно звідси» — філософський роман-роздум про абсурдність життя і смерті, безсмертя, таке різне й подеколи недоречне кохання. Про горе, яке змінює одну дівчинку й цілу громаду. І про пошук себе в цьому великому, дивному світі.