Кінець віри

Попри наші ілюзії про «нове суспільство 21 сторіччя», ані технологічний прогрес, ані глобалізація даних не є щепленням проти забобонів та упереджень. Здоровий глузд поширюється лише під впливом активних дій: сміливих досліджень, критичного аналізу та висновування, заснованого на фактах. Тому і нині, попри сучасні блага, одні догми дозволяють московським священникам благословляти російських солдатів, що відправляються на есвео, а інші — забороняють жінкам отримувати освіту або з'являтися на вулиці з непокритим волоссям і без супроводу чоловіка. Та чи насправді істинна мораль потребує надприродних авторитетів? І чи можемо ми побудувати по-справжньому здорове суспільство, уникаючи відповіді на це запитання? У цій книзі Сем Гарріс проводить яскравий історичний екскурс до глибин того, як людство охоче відкидає розум на користь релігійних переконань, — навіть тоді, коли ці переконання виправдовують згубні дії чи навіть мерзенні злочини. Він стверджує, що коли над нами нависає загроза зброї масового знищення, більше не можна миритися з поглядами, які протиставляють одного істинного Бога іншому. Застерігаючи від проникнення організованої релігії у світову політику, Гарріс звертається до нових даних нейронауки та філософських ідей, аби дослідити духовність як біологічну потребу мозку. Він закликає спиратися на цю потребу, обравши світсько-гуманістичний підхід до розв'язання проблем нашого світу.