Неприкаяні. Олена Максименко. Смолоскип

Повість Олени Максименко Неприкаяні нагадує зібрані жмутки літніх трав, які сушаться на підвіконні. Вони мають свої імена, свій особливий аромат, кожен відроджує у памяті окремі спогади. Ці спогади стосуються того, ким ми були до, під час і після ключових подій останніх років. Відрефлексована стихія життя хвилями занурює нас у насичену щільність мови, нагадує деталі, миттєві відчуття і переживання - конденсат тих подій і станів. Олена Максименко пише діалогічний твір, розмову, що тривала декілька років і продовжується досі. На ти, постійне звертання авторки, мимовільно починає відгукуватися читач, але він стає не лише свідком, також він або вона починають знаходити неприкаяність у собі. У книзі також є цикл коротких оповідань Тріщини, на створення якого авторку надихнула японська культура. Йдеться про вміння бачити прекрасне у недосконалому: у тріщині на Царі-дзвоні або у відсутності рук та голови у статуї Ніки Самофракійської. Повість та оповідання створюють єдину філософську нарацію, де головне - вміти бачити і помічати.