Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу. Оксана Забужко. Комора

Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу. Оксана Забужко. Комора

5.0000 1
В наявності
В кошик
209.00грн
Код: 287057
Автор: Оксана Забужко
Видавництво: Комора
ISBN: 978-617-7286-70-6
Кількість сторінок: 96
Мова видання: укр
Рік видання: 2021
Обкладинка: тверда
У новій книжці, присвяченій памяті архіваріуса Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку Оксани Міяковської-Радиш (1919-2020), Оксана Забужко звертається до свого улюбленого жанру _ міксу мемуару, літературознавчої розвідки та інтелектуального детективу. Читачеві пропонується пройти захопливим маршрутом завдовжки в півтора століття, від сімейної світлини в нью-йоркській вітальні _ до українського Таганрога і дитячих вистав Москаля-чарівника в домі Чехових, щоб знайти відповідь на одне з головних питань сьогодення: за які уроки історії, пропущені в XIX ст., Україна змушена розплачуватися ще і в XXI?

Книги цього автора

Планета Полин. Забужко О. Комора Оксана Забужко Планета Полин. Забужко О. Комора
380.00грн
Код: 287049
Вид-во: Комора
ISBN: 978-617-7286-59-1
В наявності
детальніше →

Книги цього видавництва

Книги з категорії "Універсальний розділ"

Відгуки

24.03.2024
5
Публічистичний твір Оксани Забужко «Як рубали вишневий сад або довга дорога з Бад-Емса» - короткий курс історіософії для тих, хто досі не збагнув (або ж, напроти, збагнув і жадає поглибити) роль України і її культури формуванні світової культури в масштабному розумінні цього слова.
Коротка, на 96 сторінок, історія, що жанром нагадує не то есе, не то мікс мемуаристики з літературознавчою статтею (або ж як писала сама авторка «Есе завдовжки в книжку») відкриває перед читачем тематичний калейдоскоп, який з кожною сторінкою бажаєш розглядати все детальніше і вдумливіше, аж поки не дійдеш до кінця.
Твір присвячено пам’яті не надто відомої, та, попри це, не менш вагомої постаті Оксани Міяковської-Радиш (1919-2020), видатної української емігрантської активістки та архівістки Української академії вільних наук. Здається, що Оксана Забужко наскільки заглибилася в подвиг життя маленької жінки, так ґрунтовно його переосмислила, що ідейно декларує не героїзм (ні, це штампове зрадянізоване слово геть не доречне в тематичному дискурсі есе Забужко і взагалі втратило свою вагомість в контексті історії України, де «героями» були всі, кому цей вінець «почепили», тільки не справді достойні), а скоріше феномен української жінки, яку не здатні зламати ані життейські незгоди, ані утиски з боку політрежиму, ані чуже культурне середовище.
Але есе «Як рубали вишневий сад або довга дорога з Бад-Емса» не просто біографічна довідка. Ба, більше, в творі більше написано не про саму Оксану Міяковську-Радиш, а про всім нам добре відомого Антона Павловича Чехова, відомого й видатного, але, як виявилося після прочитання цього есе, не такого вже й російського письменника. Письменника, що штучно став російським культурним набутком для сліпих. Бо ж зрячі (до числа яких належить і Оксана Забужко) чітко бачать, як Антон Павлович «збагатив російську літературу українською жіночою чуттєвістю» і не тільки чуттєвістю. Для достовірності цього авторка наводить біографічні відомості, які розвіюють всі сумніви й допомагають побачити «Три сестри» та інші твори Чехова в зовсім іншому контексті – українському!
Багато сказано авторкою й про історію (куди ж без неї нашій зболеній українській ідентичності!). Навіть у назві йдеться про неї, бо ж Бад-Емс – славнозвісне курортне містечко на півночі Німеччини, яке замість релаксу принесло світові багато сліз, бо ж саме тут у 1870 році була підписана Емська депеша, що призвела до Франко-пруської війни, а через 6 років, у 1876, натягла на українців найтяжче культурне ярмо - Емський указ, підписаний рукою Олександра ІІ.
Емський указ «зрубав вишневий сад», приглушив все, що розвивалося в національному культурному просторі України, яку вперто в ті часи називали Малоросією, компенсовуючи цим комплекс неповноцінності. Бо ж всім давно відомо, що нічого «великого» у псевдовеликих превдоросів не було, певно тому вони так вперто називали «большими» театри, двірці, балети... «Емський указ так само увімкнув послідовний ланцюг катастроф, дарма що менш очевидних. На два покоління, у вирішальний для формування політичних націй час, позбавивши Україну своєї школи й преси, він фактично й прирік нас, більше за будь-що інше, на поразку 1918–1920 років (...) а це, своєю чергою, надовго визначило баланс сил у Європі й світі (без України ніякого СРСР не було б, як не стало його в 1991-му, а отже світова історія точно пішла б іншим шляхом — і навряд чи гіршим…).» - пише авторка, і тут важко щось додати.
У творі Оксани Забужко кожен побачить щось своє: хтось захоплення українськими емігрантками, що зберегли в собі національні гордість й незнищенну жіночність, інший - цікаві родинні зв’язки відомих персон нашої історії та їх нереалізовані надії на любов (куди ж без неї!); комусь впадуть у вічі незліченні прізвища-прізвища-прізвища: можливо й доведеться погуглити, бо ж справді цікаво(!), але всі спільно відчують єдине: «Щирий за́хват людьми, які «були тут до тебе» — і створили й залишили тобі те, з чого ти вжиткуєш.».

Щоб залишити відгук під своїм логіном, увійдіть або зареєструйтеся.