Цинічні теорії про гендер, расу та ідентичність. І чому вони згубні для нас усіх

Ви чули, що мова – це насильство, а наука – сексистська? Ви читали, що деяким людям не слід займатися йогою чи готувати китайську їжу? Або вам сказали, що мати ожиріння — це здорово, що не існує такого поняття, як біологічний секс, або що тільки білі люди можуть бути расистами? Вас бентежать ці ідеї, і ви дивуєтесь, як їм вдалося так швидко кинути виклик самій логіці західного суспільства? У цьому розбірливому та безстрашному томі Гелен Плакроуз і Джеймс Ліндсей документують еволюцію догми, яка інформує ці ідеї, від її грубих витоків у французькому постмодернізмі до її витонченості в академічних сферах активістів. Сьогодні ця догма впізнавана як за своїми ефектами, такими як культура скасування та соціальні медіа, так і за принципами, які занадто часто сприймаються як аксіоматичні в основних медіа: знання є соціальним конструктом; наука і розум — знаряддя гноблення; всі людські взаємодії є місцями гри гнітючої сили; а мова небезпечна. Як попереджають Плакроуз і Ліндсі, неконтрольоване поширення цих антипросвітницьких переконань становить загрозу не лише ліберальній демократії, а й самій сучасності. Визнаючи необхідність кинути виклик самозаспокоєнню тих, хто вважає, що справедливе суспільство повністю досягнуто, Плакроуз і Ліндсі пояснюють, як ця часто радикальна активістська стипендія приносить набагато більше шкоди, ніж користі, не в останню чергу тим маргіналізованим спільнотам, які, як стверджують, відстоюють. Вони також докладно описують його тривожно непослідовну та неліберальну етику. Лише завдяки належному розумінню еволюції цих ідей, вони роблять висновок, ті, хто цінує науку, розум і послідовно ліберальну етику, можуть успішно кинути виклик цій шкідливій та авторитарній ортодоксії в академії, культурі та за її межами.