Богословська герменевтика ікони

Це перше богословське дослідження перекладено з польської мови зі сфери методології, котре трактує ікону як джерело для інтерпретації та історії догми. Автор використовує класичний для західного богослов’я метод богословських місць та инші суґестії Мельхіора Кано, а ткож використовує досягнення герменевтики Ґадамера, Шеню, Барта, Ратцінґера та фон Бальтазара. Категорія ортоіконічності, котру пропонує автор, є проявом богословської турботи про правильність запису догми з допомогою кольору, форми, простірних відношень, мотивів та символів. Її доповнюють елементи методології Сходу, котрі стосуються іконології. Завдяки цьому дослідження має екуменічний характер та є вкладом у сучасне богослов’я комунікації. Викладення змісту в окремих розділах нагадує про персоналістичну категорію зустрічі. Автор трактує ікону як специфічне місце контакту Бога, котрий сходить у таємниці Воплочення, з людиною, котра через споглядання ікони торкається до надприроднього світу. Також тому це дослідження становить внесок в аналіз паренетичного характеру християнської ікони.