Падіння Артура

«Падіння Артура», єдиний літературний екскурс Дж. P. Р. Толкіна у світ легенд про британського короля Артура, цілком може вважатися його наймайстернішим здобутком у зверненні до давньоанглійського вірша. Тут він переосмислив стародавні артурівські сказання, привнісши в них усеохопне відчуття грізної величі й рокованости — чи то він розповідає про Артурову виправу за море, до далеких поганських країв, чи про втечу Ґвіневери з Камелоту, чи про велику морську битву після повернення Артура до Британії, чи описує зрадника Мордреда або ж болісні вагання Ланселота в його замку. Та, на жаль, твір належить до тих кількох великих епічних поем, яких автор свого часу не закінчив і її вперше опублікував його син, Крістофер Толкін. Він і супроводжує поему трьома блискучими есеями, у яких веде мову про артурівську літературну традицію, еволюцію «Падіння Артура», відображену в батькових чернетках, а також про зв'язки поеми зі світом Середзем'я.